ідея сходження душі від чуттєвого стану до позачуттєвого екстазу світло.

ідея сходження душі від чуттєвого стану до позачуттєвого екстазу світло.

Вважаючи, що душа матеріальна і складається з особливо тонких атомів, Епікур так говорить про подолання страху смерті: "Смерть ніяк не стосується нас: коли ми є, то смерті ще немає, а коли смерть наступить, то нас уже нема". Насолода, на думку Епікура, це головне благо людського життя.  Проте це з необхідністю випливає з визнання Епікуром матеріальності душі. Неоплатонізм: світ як сходження Єдиного. Неоплатонізм є філософською течією, що завершує античну філософію: у ньому античність зустрічається з християнством. Назва "неоплатонізм" обумовлена тим, що представники цього напряму виходили з філософії Платона, намагаючись з'єднати її з елементами аристотелівської філософії і християнського світогляду.

Містичне богослов'я вирішує проблему сходження душі від чуттєвого рівня до єднання з Богом.  Таким чином душа прямує до містичного екстазу, в якому вона опиняється у Світлі Любові Божественної Присутності, поєднання з Котрим складає суть містичного досвіду, завдячуючи якому людині розкривається дійсна основа її душі. "Розрада від філософії".  На думку дослідників, філософські ідеї, викладені у творі, Боецій здебільшого запозичив із неоплатонізму, вчення Платона, Арістотеля та Августина. Проте, слід зауважити, що твір складається передусім з особистісних розмислів і виявляє цілісну і завершену позицію автора.

У підручнику пропонується ґрунтовний і всебічний аналіз фундаментальних проблем світової філософської думки. В дохідливій формі автори прагнуть довести до читача зміст основних філософських ідей, теорій, поглядів, які дістали загальне визнання та практичне підтвердження, розкрити їх генезис у процесі духовної еволюції культури. Автори намагались ознайомити тих, хто вивчає філософію, з різними філософськими напрямами, течіями, школами, розкрити плюралістичний характер філософського знання, уникнувши традиційної моноідеологічної та теоретичної однобічності у викладі матеріалу. Особливу увагу при

Самоствердження загальної музичної ідеї, що стає живою самосуперечністю, Лосєв пов'язує з числом. “Ясно, що музика – життя, тобто і самосуперечність, і самопротиборство, і хаос, але життя іншого як числа. Життя числа – ось сутність музики” [3, 84].  Єдине розуміється як божественна першосутність, тому вищою метою людської душі є сходження від чуттєвого стану до надчуттєвого – екстазу, до возз'єднання з Єдиним (тобто Богом). Тому часто неоплатонізм називають релігійним навчанням, що лягло в основу християнської філософії. Лосєв – релігійний православний філософ, і його концепція числа у музиці невіддільна від контексту релігійної філософії.

Філософ не заперечує існування чуттєвого тілесного світу, але ставиться до нього негативно. Навіть красу цього світу трактує як слабку тінь істинної краси надприродної, в якій злютована гармонія й форма, а джерело її - в об'єктивному світовому розумі. Душа проявляє байдужість до краси.  Важливе значення в філософії Плотина має поняття екстазу (від гр. екзїазт - нестяма, несамовитість) на позначення стану, коли душа перебуває поза тілом, з'єднується з Єдиним, розчиняється в ньому. У цьому - справж-нє життя, цебто життя з Богом як протилежність життю «тут і тепер». Бе- зумовно, тут йдеться про містику (від гр. шу8їіко8 - таємничий), що виходить поза межі філософії, злютовується з релігією.

Зазвичай їх ділять на рівні, що відносяться до чуттєвого пізнання або живому спогляданню, і на рівні, що відносяться до раціонального пізнання або мисленню [4, с.457-460]. "Живе споглядання здійснюється в трьох основних взаємопов'язаних формах. Це відчуття, сприйняття і уявлення".  Почнемо з екстазу. Треба сказати, що термін екстаз вживається надзвичайно рідко.  Екстаз - це фінальна стадія сходження душі від нижчого до вищого (Плотін), душі, що знаходиться в матерії, до Духа, потім до Уму і, нарешті, до Первоедіний (тому Лосєв і називав екстаз понад-розумним мисленням, оскільки Єдине вище Ума).

На першому етапі душі слід виявитися «поза» тіла. Для цього вона повинна буть індіффернтной по відношенню до тілесності.  Діалектика, «відмовившись від блукання в області чуттєвого, стверджує себе в області умопостигаемого і займається тим, що відкидає брехня і живить душу в так би мовити обителі істини» (I, 3, 4). Завдяки діалектиці душа розрізняє ідеї для виокремлення перших пологів, зчленовані і розчленовуючи їх, поки не просунеться в область чистого розуму.  Екстаз - це «перетворення себе в щось зовсім просте і чисте, прилив сил, спрага найтіснішого єднання, напруга розуму до можливо повного злиття з тим, кого бажано споглядати, а в кінці всього цілковите заспокоєння» (VI, 9, 11).

Ключові слова: чисте буття; світло; душа; екстаз; екстраординарний досвід; вмирання; метафізика; спо- глядання; позатілесний досвід; клінічна смерть нулися до тих праць, які безпосередньо сто- Актуальність теми дослідження суються нашої теми й були опубліковані від- У метафілософському дискурсі1 неоднора- носно недавно. зово обговорювалося питання про джерела Однією із останніх книжок є колективна метафізичного мислення, причини виникнен- монографія «Смерть, вмирання і містицизм: ня метафізики.  Цей специфічний стан свідомості чі людей, що пережили клінічну смерть або може  Майкл Марш чи містичного екстазу дає їй радість, умирот- відкидає їхню позицію

Ідеї (ейдоси) лежать в основі всього безлічі речей, утворених з безформної матерії. Ідеї– джерело всього, сама ж матерія нічого не може породити. Світ ідей (ейдосів) існує поза часом і простором. У цьому світі є певна ієрархія, на вершині якої стоїть ідея Блага, з якої випливають усі інші. Благо тотожне абсолютної Краси, але в той же час це Початок всіх початків і Творець Всесвіту. У міфі про печеру Благо зображується як Сонце, ідеї символізуються тими істотами і предметами, які проходять перед печерою, а сама печера – образ матеріального світу з його ілюзіями.  Душа людини уявляється у Платона в образі колісниці з вершником і двома кіньми, білої та чорної.

Саме душа шляхом сходження, піднімаючись до самопізнання, «приходить в трепетному і миттєвому осяянні до Того, хто є» [1, с. 121]. Він зізнається, що храмину його душі, яка перебувала в руїнах, відродив та відновив Бог.  Один оселяється в душі від страху Божого і благої надії, другий — від Божественної любові і крайньої чистоти. Ознакою першого ступеня є відчуження ума від усіх мирських помислів, це дає змогу творити молитви без розсіяння та бентеги, стоячи немовби перед самим Богом, зрештою, так воно і є насправді.  Наслідком стає осяяння душі божественним світлом, що охоплює людину в момент молитовного екстазу.

Речі в чуттєвому світі – це лише слабкий відбиток справжніх речей в ідеальному світі. Абсолютна ж ідея краси теж міститься в тому світі – в світі ідей. Краса речей – це лише певна її грань, отримана як відбиток. У діалозі «Бенкет» Платон дає характеристику абсолютної краси.  Це стан відділення душі від тіла. Краса осягається не чуттями, а розумом. Краса має надчуттєвий характер.  Художник, перебуваючи в стані екстазу, не підноситься до споглядання істинного та прекрасного, не спроможний зобразити ідею прекрасного. Він відтворює чуттєві речі, що є відблиском ідей і мають вторинну природу. Тож зображення художника – це копія копії, наслідування з наслідування, «тінь тіней».

Чуттєвий світ у неоплатоніків — це єдність ідей розуму, душі та матерії. Цей світ протяжний, тривалий, неістинний. Душа людини неречовинна, безтілесна, вона пов'язана не тільки з тілом, а й з божественною душею.  Ідеї — це досконалі, нематеріальні вічні сутності, а речі є недосконалими, спотвореними матеріальними «тінями» ідей. Речей і предметів кожного класу існує велика кількість, тоді як ідея всіх речей класу всього одна.

Ідея сходження душі від чуттєвого стану до позачуттєвого – екстазу. Світло. • Неоплатонізм як вчення про позаприродні сили. Розвиток ідей неоплатонізму в наступні історичні епохи.  • Ідея духовної енергії. • Душа і тіло. • Динамізм картини світу. • Елітарна концепція творчості та культури.

Ідея сходження душі від чуттєвого стану до позачуттєвого – екстазу. Світло. • Неоплатонізм як вчення про позаприродні сили. Розвиток ідей неоплатонізму в наступні історичні епохи.  Я не смію бути попереду інших, тому можу стати розумним вождем. 68. Розумний полководець не буває войовничим. Умілий воїн не буває гнівним.

Неоплатонізм систематизував основні ідеї Платона з урахуванням ідей Аристотеля. Особистісної специфікою неоплатонізму є вчення про збереження внутрішнього спокою особистості і її захисту від різного роду потрясінь, характерних для даного періоду історії римської імперії і пов'язаних з її старінням і розпадом.  З цим пов'язана і така його ідея, як сходження душі від емоційного стану до надчуттєвого - екстазу. Будь-яка річ, споглядаємо як така, відмінна від усього іншого: вона - «одне», протиставлять всьому іншому, а Єдине невиразно і нероздільно, соприсущ всього сущого і всьому мислимому. Єдине Ніяк не дробитися, існуючи всюди і в усьому. При цьому «з нічого виливається» світло.

Межі людини — це межі її чуттєвого пізнання і чуттєвого буття; долаючи їх, людина виходить у безмежність пізнання і буття. Ця тенденція досягає свого вищого вираження у філософії Аристотеля і його послідовників. 2. На противагу класичній античній філософії філософія епохи еллінізму звертається до містичного споглядання та інтуїції,долаючи раціоналістичний характер попередньої філософії.  Такою течією стало християнство. 1. феномен середньовічної філософії.  Але тут ідея віддяки доповнюється ідеєю божественного милосердя і прощення. Найяскравіше вираження ідея божественного прощення знайшла в акті розп'яття і воскресіння Христа, який звільнив людство від первородного гріха.